Кістки верхньої кінцівки.

Кістки верхніх кінцівок

Кістки верхньої кінцівки (ossa membri superioris) поділяють на кістки пояса  і  кістки  вільної  частини верхньої кінцівки. Пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) або грудний пояс (cingulum pectorale) представлений з кожного боку двома кістками – лопаткою і ключицею, які прикріплені до грудної клітки за допомогою м’язів і зв’язок, а попереду і присередньо ключиця з’єднується з грудниною за допомогою суглоба. Таке сполучення кісток пояса з кістками тулуба дозволяє верхній кінцівці виконувати рухи у великому обсязі. Вільна верхня кінцівка складається з плеча, передпліччя та кисті. Скелет вільної верхньої кінцівки (skeleton mеmbri superiоris lіberi) складається з плечової кістки, ліктьової і променевої кісток, кісток кисті. Усі кістки рухливо з’єднані між собою, особливо в ділянках передпліччя і кисті, що забезпечує трудову діяльность людини.

Кістки пояса верхніх кінцівок

Ключиця (claviculа) – це довга S-подібна вигнута кістка, яка розташована між ключичною вирізкою груднини і надплечовим відростком лопатки. Ключиця має видовжене круглої форми тіло (corpus claviculae) і два кінці: стовщений груднинний кінець (extrеmitas sternаlis) і розширений сплощений надплечовий кінець (extremitas acromialis), до якого прикріплюється частина волокон трапецієподібного м’яза і підключичний м’яз. На груднинному кінці ключиці міститься сідлоподібної форми груднинна суглобова поверхня (facies articularis sternalis) для з’єднання з грудниною. На надплечовому кінці ключиці є плоска надплечова суглобова поверхня (facies аrticularis acromialis) для сполучення з відповідною суглобовою поверхнею надплечового відростка лопатки. На нижній поверхні ключиці помітні два підвищення: конусоподібний горбок (tuberculum conoideum) і трапецієподібна лінія (linea trapezoidea) – місця прикріплення однойменних зв’язок, що натягнуті між ключицею і дзьобоподібним відростком лопатки.

Лопатка (scapula) – це плоска кістка трикутної форми, що прилягає ззаду до грудної клітки на рівні II–VII ребер . Лопатка має три кути: нижній кут (аngulus inferior), бічний кут (аngulus laterаlis) і верхній кут (аngulus superior), а також три краї: присередній край (margо mediаlis), обернений до хребта, різка лопатки (incisura scapulae) для  проходження надлопаткових судин і нерва.

Реброва поверхня (facies costalis), або передня поверхня (facies anterior) лопатки утворює увігнуту підлопаткову ямку (fossa subscapulаris), в якій розташовується однойменний м’яз. Задня поверхня (facies posterior) опукла, на ній виступає поперечно орієнтована ость лопатки (spina scapulae). Над нею видно надостьову ямку (fossa supraspinаtа), у якій розташовується надостьовий м’яз. Під остю лопатки є велика підостьова ямка (fossa infraspinаtа), де починається підостьовий м’яз. У ділянці бічного кута лопатки кінець ості розширюється і утворює надплечовий відросток, або акроміон (acrоmion), до якого, а також до ості лопатки, прикріплюється частина трапецієподібного м’яза. На кінці надплечового відростка видно плоску ключичну суглобову поверхню (faсies articularis clavicularis), що зчленовується з надплечовим кінцем ключиці. На бічному куті лопатки помітне звуження – шийка лопатки (cоllum scapulae), а на потовщеній частині цього кута розміщується сплощена суглобова западина (cаvitas glenoidаlis), з якою з’єднується головка плечової кістки.

Над суглобовою западиною є надсуглобовий горбок (tubеrculum supraglenoidаle), від якого починається довга головка двоголового м’яза плеча. Під суглобовою западиною розташований підсуглобовий горбок (tubеrculum infraglenoidаle), від якого починається довга головка триголового м’яза плеча. Від верхнього краю лопатки, біля її шийки, відходить вигнутий догори і вперед дзьобоподібний відросток (procеssus coracоideus), до якого прикріплюються дзьобо-надплечова і дзьобо-ключична зв’язки, а також від нього бере початок дзьобо-плечовий м’яз, коротка головка двоголового м’яза плеча та прикріплюється малий грудний м’яз.

Кістки вільної частини верхньої кінцівки

Плечова, променева і ліктьова кістки є типовими довгими трубчастими кістками, тому кожна з них має середню частину – тіло, або діафіз (corpus; diaphysis), і два кінці – наростки або епіфізи. Виділяють верхній або проксимальний (ближчий) наросток (epiphysis superior; epiphysis proximalis) і нижній або дистальний (дальший) наросток (epiphysis inferior; epiphysis distalis).

Під час росту людини між діафізом довгої трубчастої кістки та її наростками є прошарок хряща – метафіз (metaphysis). Цей хрящ є джерелом росту кістки в довжину.

Плечова кістка (humerus) має тіло плечової кістки (corpus humeri) і два наростки (кінці) – потовщений верхній наросток, проксимальний (epiphysis proximalis) і розширений нижній наросток, дистальний (epiphysis distalis). На верхньому наростку розташована кругла головка плечової кістки (cаput humeri), яка відмежована борозною – анатомічною шийкою (cоllum anatоmicum). Біля головки збоку є великий горбок (tubеrculum mаjus) для прикріплення надостьового, підостьового і малого круглого м’язів, і малий горбок (tuberculum minus), що розташований попереду від великого. До малого горбка прикріплюється підлопатковий м’яз. Від великого горбка відходить вниз гребінь великого горбка (crista tubеrculi majoris), до якого прикріплюється великий грудний м’яз, а від малого горбка – гребінь малого горбка (crista tubеrculi minоris). До гребеня малого горбка прикріплюються сухожилки найширшого м’яза спини і великого круглого м’яза. Між горбками та їх гребенями є міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis), в якій проходить сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча. Збоку від гребеня великого горбка помітна дельтоподібна горбистість (tuberоsitas deltoidea), до якої прикріплюється дельтоподібний м’яз .

Найвужче місце між  головкою  плечової  кістки та її тілом називається хірургічною шийкою (cоllum chirurgicum), де найчастіше трапляється перелом кістки. Тіло плечової кістки тільки у верхньому відділі має циліндричну форму, а донизу – тригранну.

У цьому місці в кістці виділяють передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis), передньобічну поверхню (facies anterolateralis) і задню поверхню (facies posterior). Між цими поверхнями є присередній і бічний краї (margo medialis et lateralis). По тілу плечової кістки спіралеподібно проходить борозна променевого нерва (sulcus nervi radalis). Ця борозна починається зверху на присередній поверхні плечової кістки, огинає її позаду і закінчується донизу на бічній поверхні.

Нижній  наросток  плечової  кістки  розширений, сплощений, дещо загнутий вперед і утворює виросток плечової кістки (cоndylus humeri). На присередній частині виростка розміщений блок плечової кістки (trоchlea humeri), з яким зчленовується ліктьова кістка. Бічна частина виростка представлена головочкою плечової кістки (capitulum humeri), що зчленовується з променевою кісткою. Над блоком плечової кістки попереду помітна вінцева ямка (fossa coronoideа), куди входить при згинанні передпліччя вінцевий відросток ліктьової кістки. Над головочкою плечової кістки видно променеву ямку (fossa radiаlis).

Позаду над виростком плечової кістки міститься ліктьова ямка (fossa olеcrani), у яку при розгинанні передпліччя заходить ліктьовий відросток ліктьової кістки. Між ліктьовою ямкою і вінцевою ямкою є тонка перегородка, яка інколи має отвір. Над виростком плечової кістки із присереднього і бічного боку видно підвищення – присередній і бічний надвиростки. На задній поверхні присереднього надвиростка (epicоndylus mediаlis) проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris). Догори цей надвиросток переходить у присередній наднадвиростковий гребінь (crista supracondylаris mediаlis), що утворює присередній край плечової кістки. Бічний надвиросток (epicоndylus laterаlis) менший, догори він продовжується в бічний наднадвиростковий     гребінь                (crista     supracondylаris laterаlis), що утворює бічний край кістки.

Передпліччя           (antebrаchium)    включає                присередньо розташовану ліктьову кістку і збоку від неї променеву кістку. Ці кістки контактують між собою тільки своїми кінцями. Між тілами цих кісток є міжкістковий простір передпліччя (spаtium interоsseum antebrаchii). У кожній кістці виділяють тіло і два наростки (епіфізи): верхній (проксимальний) і нижній (дистальний). Гострий міжкістковий край (margо interоsseus) ліктьової і променевої кісток обернений у міжкістковий простір. До цих країв прикріплюється  міжкісткова  перетинка  передпліччя.

Ліктьова кістка (ulna)  має  стовщений  верхній (проксимальний) наросток, на якому є блокова вирізка (incisura trochlearis) для зчленування з блоком плечової кістки . Задній край вирізки обмежує товстий ліктьовий відросток (olecranon). Попереду вирізку обмежує вінцевий відросток (processus coronoideus). На бічній поверхні основи вінцевого відростка видно вирізку променевої кістки (incisura radialis), з якою зчленовується головка променевої кістки. Під вінцевим відростком помітна горбистість ліктьової кістки  (tuberоsitas  ulnae), до якої прикріплюється плечовий м’яз.

Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae; diaphysis) має тригранну форму. На ньому виділяють передню, задню  та  присередню  поверхні  (facies  anterior,  posterior et mеdialis), між якими є три краї – передній, задній та міжкістковий (margo anterior, posterior et interosseus).

Тонкий нижній (дистальний) наросток ліктьової кістки  закінчується  головкою  ліктьової  кістки  (cа-put ulnae), що має на своїй бічній поверхні суглобовий обвід (circumferеntia articulаris) для зчленування з променевою кісткою. Від присередньої поверхні головки відходить шилоподібний відросток ліктьової кістки (procеssus styloideus ulnae).

Променева кістка (radius) на верхньому (проксимальному) наростку має головку променевої кістки (cаput radii) із заглибленням – суглобовою ямкою (fоvea articulаris) для зчленування з головочкою плечової кістки. На бічній поверхні головки є суглобовий обвід (circumferеntia articulаris) для сполучення з вирізкою променевої кістки ліктьової кістки. Нижче від головки добре виражена шийка променевої кістки (collum radii). Під нею на передній поверхні кістки помітна горбистість променевої кістки (tuberоsitas rаdii), до якої прикріплюється сухожилок двоголового м’яза плеча. Тіло променевої кістки (corpus radii) має  тригранну  форму.  На  ньому  розрізняють  передню,  задню  та  бічну  поверхні  (facies anterior, posterior et lateralis), між якими є три краї – передній,  задній  та  міжкістковий  (margo  anterior, posterior et interosseus). Широкий  нижній  (дистальний) наросток променевої кістки на присередній поверхні має вирізку ліктьової кістки (incisura ulnаrіs) для зчленування з головкою ліктьової кістки. На задній поверхні наростка виражені борозни сухожилків  м’язів –  розгиначів  (sulci  tendinum  musculorum extensorum).  На  нижній  поверхні  цього  наростка променевої кістки є увігнута зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis), з якою зчленовуються зап’ясткові кістки (човноподібна і півмісяцева кістки). Збоку від дистального кінця променевої кістки відходить шилоподібний відросток променевої кістки (procеssus styloіdeus radii).

Кістки кисті (ossa mаnus) поділяються на зап’ясткові кістки, п’ясткові кістки і кістки пальців, або фаланги.

До зап’ясткових кісток (ossa carpi; ossa carpalia) належать 8 коротких кісток, що розташовані двома рядами. У проксимальному ряді, якщо розглядати в напрямку від променевої кістки до ліктьової, розміщуються:  човноподібна,  півмісяцева,  тригранна і горохоподібна кістки. У дистальному ряді у тому ж напрямку розташовані: кістка-трапеція, трапеціє подібна, головчаста і гачкувата кістки. Кожна з перерахованих кісток має суглобові поверхні для зчленування із сусідніми кістками.

Човноподібна  кістка  (оs  scaphoideum)  вигнута у проксимальному напрямку, має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei), обернений у бік долоні. Півмісяцева кістка (оs lunаtum) також вигнута проксимально й увігнута з боку дистальної поверхні. Тригранна кістка (оs triquеtrum) містить на передній поверхні суглобову поверхню для зчленування з горохоподібною кісткою. Горохоподібна кістка (оs pisifоrme) має неправильну кулясту форму, є найменшою зап’ястковою кісткою, що розміщується в товщі сухожилка ліктьового м’яза – згинача зап’ястка. Це сесамоподібна кістка.

Проксимальні поверхні човноподібної, півмісяцевої і тригранної кісток беруть участь в утворенні променево-зап’ясткового суглоба, а їхні дистальні поверхні обернені до другого ряду зап’ясткових кісток.

Кістка-трапеція (оs trapezium) має кубоподібну форму і сідлоподібну суглобову поверхню для зчленування з основою I п’ясткової кістки, а також горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii).

Трапецієподібна кістка (os trapezoideum) за формою нагадує кістку-трапецію, але вона менша за розмірами. Головчаста кістка (оs capitatum) є найбільшою із зап’ясткових кісток. Її кругла головка спрямована проксимально і дещо назовні. Гачкувата кістка (оs hamаtum) має з ліктьового краю долонної поверхні загнутий у променевий бік гачок гачкуватої кістки (hаmulus оssis hamаti).

Зап’ясткові кістки формують кісткове склепіння, увігнута поверхня якого спрямована вперед і на долонній поверхні утворює  борозну зап’ястка (sulcus carpi), що обмежена з променевого боку горбком човноподібної кістки і горбком кістки-трапеції, а з ліктьового боку – гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою.

До п’ясткових кісток (ossa metacarpi; ossa metacarpalia) належать п’ять (I–V) коротких трубчастих кісток. Кожна п’ясткова кістка складається з основи, тіла і головки п’ясткової кістки (basis, corpus et cаput ossis metacarpi). Основа і головка п’ясткових кісток є відповідно проксимальним і дистальним кінцями. Тіла п’ясткових кісток мають тригранну форму. Кінці кожної п’ясткової кістки стовщені, тому при з’єднанні цих кісток між їх тілами є міжкісткові проміжки. З долонної поверхні тіла п’ясткових кісток дещо увігнуті, а з тильної – трохи опуклі. Основи II–V п’ясткових кісток на проксимальному кінці мають плоскі суглобові поверхні для зчленування із зап’ястковими кістками другого ряду. Перша [І] п’ясткова кістка (оs metacarpаle  I) коротша і товстіша за інші. На її основі помітна сідлоподібна суглобова поверхня для зчленування з кісткою-трапецією. II п’ясткова кістка найдовша. Суглобова поверхня на її основі розділена на дві частини для зчленування з кісткою-трапецією і трапецієподібною кісткою. Розміри наступних III–V п’ясткових кісток поступово зменшуються, а з боків основ II–V п’ясткових кісток є суглобові поверхні, за допомогою яких ці кістки рухомо сполучені між собою. Головки п’ясткових кісток мають кулясті суглобові поверхні для зчленування з проксимальними фалангами пальців.

Кістки пальців кисті – фаланги (ossa digitorum manus – phalanges). Кисть людини має п’ять пальців. Найкоротшим і найтовщим є перший палець кисті [I], або великий палець (digitus primus [I]; pollex). Другий палець [II] називають вказівним пальцем (digitus secundus [II]; index). Найдовшим пальцем є третій палець [III], або середній палець (digitus tertius [III]; digitus medius). Четвертий палець [IV] називають перстневим пальцем (digitus quartus [IV], digitus anularis), а п’ятий палець [V] – мізинцем (digitus quintus [V]; digitus minimus).

Фаланги пальців (phalanges digitоrum) представлені короткими трубчастими кістками. Кожний палець, окрім першого, має 3 фаланги: найдовшу проксимальну   (phalanx   proximаlis),   середню   (phalanx mеdia) і найкоротшу кінцеву, або дистальну (phalanx distаlis). Великий палець має тільки дві фаланги – проксимальну  і  кінцеву.  Проксимальний  кінець кожної фаланги називається основою фаланги (basis phаlangis), а дистальний кінець – головкою фаланги (cаput  phаlangis).  Між  кінцями  фаланги  розташоване  тіло фаланги (corpus phаlangis). Тіла  проксимальних і середніх фаланг вигнуті в тильний бік. На основі кожної проксимальної фаланги помітна суглобова ямка для з’єднання з головкою відповідної п’ясткової кістки. Основа середніх і кінцевих фаланг  має  блокоподібну  суглобову  поверхню – блок  фаланги  (trochlea  phalangis)  для   зчленування  з  головкою  відповідної  фаланги.  Дистальний кінець кожної кінцевої фаланги сплощений і має горбистість  кінцевої  фаланги  (tuberоsitas  phаlangis distаlis).

Розвиток, варіанти й аномалії кісток верхньої кінцівки

Зачатки верхніх і нижніх кінцівок у людини виникають на 3-му тижні розвитку зародка у вигляді скупчення мезенхімних клітин у бічних складках його тіла. Ці скупчення розростаються, утворюючи пластинки, що нагадують плавники риб. Проксимальні пластинки є зачатками кистей, а дистальні, які виникають дещо пізніше, – зачатками стоп. Пальці формуються пізніше у вигляді 5 променів. Ділянки обох майбутніх кінцівок розвиваються у напрямку від дистального до проксимального сегмента.

Ключиці розвиваються зі сполучнотканинної пластинки, минаючи стадію хряща. Інші кістки кінцівок проходять всі три стадії розвитку. При цьому скостеніння тіл (діафізів) усіх кісток починається у внутрішньоутробному періоді, а наростків і приростків (епіфізів і апофізів) – після народження. Тільки в деяких наростках центри скостеніння виникають ще до народження дитини. У кожній кістці закладається генетично визначена кількість центрів скостеніння, що виникають у певному визначеному порядку. У тілах трубчастих кісток первинні центри скостеніння утворюються наприкінці 2-го – початку 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку і ростуть в напрямку наростків, які у немовлят ще побудовані з хряща. Вторинні центри скостеніння в кістках кінцівок утворюються впродовж перших 5–10 років життя. Кісткові наростки зростаються з тілами кісток, як правило, після 15–18 років.Трапляються численні варіанти та вади розвитку верхніх кінцівок і, зокрема, такі вади: амелія (відсутність кінцівки); меромелія (відсутність частини кінцівки); мікромелія (ненормально малі кінцівки). Варіанти та аномалії розвитку кінцівок обумовлені індивідуальними особливостями розвитку їх кісток.

Ключиця. Тіло ключиці розвивається із сполучнотканинної пластинки – ендесмально, а груднинний кінець проходить ще й хрящову стадію – енхондрально. У тілі ключиці центр скостеніння виникає на 6–7-му тижні  в   середині   сполучнотканинного   зачатка. З цього центра формуються тіло і надплечовий кінець ключиці. У хрящі груднинного кінця ключиці центр скостеніння виникає лише на 16–18-му році життя, і він зростається з тілом кістки на 20–25-му роках.

Вигини ключиці можуть бути різними. Розрізняють груднинну і надплечову форму ключиці в залежності від величини бічної чи присередньої кривизни. Розміри горбистостей, до яких прикріплюються м’язи і зв’язки, можуть бути різними. Рідко ключиця відсутня з одного або з обох боків, іноді надплечовий кінець ключиці розщеплений. У цьому випадку одна частина ключиці зчленована з надплечовим відростком, а друга з’єднується з остю лопатки.

Лопатка. Центр скостеніння виникає в хрящовій ділянці шийки лопатки наприкінці 2-го місяця внутрішньоутробного життя. З цього центру скостеніння утворюється кісткова тканина тіла й ості лопатки. Наприкінці 1-го року життя дитини центр скостеніння закладається в дзьобоподібному відростку, а до настання статевої зрілості – у надплечовому відростку й в основі дзьобоподібного відростка.  Зрощення  дзьобоподібного  відростка й надплечового відростка з лопаткою відбувається на 15–19-му році. Додаткові центри скостеніння, що утворюються в лопатці поблизу її присереднього краю в 15–19 років, зростаються з основними центрами на 20–21-му році життя.

Аномалії розвитку лопатки часто виникають разом з аномаліями сусідніх з нею кісток верхньої кінцівки. Зокрема, при сплощенні чи відсутності суглобової западини лопатки спостерігається вроджена деформація головки плечової кістки, вкорочена ключиця тощо. Іноді надплечовий і дзьобоподібний відростки з’єднані з лопаткою за допомогою прошарку хрящової тканини – синхондрозом. Замість вирізки на верхньому краї лопатки може бути отвір. Нерідко буває асиметрія положення лопатки. Вище положення лівої лопатки трапляється частіше (у 70 %), ніж правої. Плоска лопатка буває у 23 % випадків. У 5 % людей є додаткова лопаткова кістка – це окремий надплечовий відросток, що з’єднується з лопаткою за допомогою особливого суглоба.

Плечова кістка. У проксимальному наростку (епіфізі) плечової кістки утворюються 3 центри скостеніння: один у головці, частіше на 1-му році життя дитини; другий у великому горбку на 1–5му році, і третій в малому горбку на 1–5-му році. Ці  центри  скостеніння   зростаються   між   собою на 3–7 році,  а  з  тілом  кістки  (діафізом) –  тільки на 13–25-му році. У головочці виростка плечової кістки (дистальний епіфіз) центр скостеніння виникає впродовж перших п’яти років життя, в бічному надвиростку – на 4–6-му році, у присередньому надвиростку – на 4–11-му році. Ці частини зростаються з тілом (діафізом) кістки до 13–21 років. Кісткова пластинка між вінцевою і ліктьовою ямками нерідко відсутня, тоді між ямками утворюється отвір. Іноді (в 1–2 % випадків) у верхній присередній частині виростка плечової кістки є отвір, через який проходить стовбур серединного нерва. Трапляються випадки, коли відсутні або недорозвинені окремі частини плечової кістки, але такі аномалії звичайно супроводжуються порушеннями розвитку кісток передпліччя і кисті.

Ліктьова кістка. Центр скостеніння в проксимальному епіфізі ліктьової кістки утворюється тільки на 7–14-му році. З цього центру утворюється кістковий ліктьовий відросток. У дистальному епіфізі центри скостеніння виникають на 3–14 роках життя. Із цих центрів кісткова тканина розростається у бік головки і шилоподібного відростка. Проксимальний епіфіз зростається з діафізом у 13–20 років, а дистальний – у 15–25 років. Іноді трапляється вроджене недорозвинення ліктьової кістки, тоді вона може бути викривлена або зрощена з променевою кісткою. Між ліктьовим відростком і тілом кістки може залишатися хрящовий прошарок. Біля ліктьового і вінцевого відростків інколи утворюються сесамоподібні кістки, розташовані у товщі сухожилків. Величина і форма шилоподібного відростка можуть бути різними.

Променева кістка. Центр скостеніння в проксимальному епіфізі променевої кістки  закладається на 3–10 роках життя  дитини,  а  епіфіз  приростає до діафіза на 13–25 році. Центри скостеніння в дистальному епіфізі і шилоподібному відростку вини-

кають дещо пізніше, ніж у проксимальному епіфізі. Скостеніння променевої кістки закінчується до 25 років. Аномалії розвитку променевої кістки подібні до аномалій ліктьової кістки – недорозвинення, викривлення, зрощення з ліктьовою кісткою.

У зап’ясткових кістках скостеніння починається після народження. На 1–2-му році життя дитини центри скостеніння виникають в головчастій і гачкуватій кістках, на 3-му році (6 міс. – 7,5 років) – у тригранній, на 4-му (6 міс. – 9,5 років) – у півмісяцевій, на 5-му (2,5 – 9 років) – у човноподібній, на 6–7-му (1,5–10 років) – у кістці-трапеції, трапецієподібній кістці і на 8-му році (6,5–16,5 років) – у горохоподібній кістці.

У 1 % випадків можуть бути додаткові зап’ясткові кістки –  додаткова  трапецієподібна,  шилоподібна і центральна кістки. Додаткова трапецієподібна кістка розташована на тильній поверхні кисті в ділянці зчленування між собою кістки-трапеції, трапецієподібної кістки і II п’ясткової кістки. Шилоподібна додаткова кістка розміщується між II і III п’ястковими кістками з одного боку, головчастою і кісткою-трапецією з іншого. Центральна кістка розташовується між першим і другим рядами зап’ясткових кісток. Вона часто зростається з човноподібною кісткою.

П’ясткові кістки. Закладка п’ясткових кісток відбувається значно раніше, ніж зап’ясткових кісток. У діафізах п’ясткових кісток центри скостеніння закладаються на 9–10-му тижні внутрішньоутробного життя. Винятком є I п’ясткова кістка, у якій такий центр виникає на 10–11-му тижні. Центри скостеніння в головках п’ясткових кісток утворюються у віці від 10 місяців до 7 років. Головка зростається з тілом п’ясткової кістки на 15–25 році. Біля головки V п’ясткової кістки найчастіше утворюються сесамоподібні кістки.

Фаланги пальців. Центри скостеніння в тілах дистальних фаланг утворюються в середині 2-го місяця внутрішньоутробного життя. У проксимальних фалангах такі центри виникають на початку 3-го місяця, а в середніх – наприкінці 3-го місяця. В основі фаланг центри скостеніння закладаються у дітей у віці від 5 місяців до 7 років, а основи зростаються з тілами фаланг на 14–21-му році. У сесамоподібних кістках центри скостеніння виникають на 12–15-му році життя.

Найчастіше бувають різні варіанти величини фаланг, а також збільшення числа пальців – багатопалість (polidactilia). Додаткові пальці частіше утворюються біля V пальця (dіgitus postminimus), або біля I пальця як його відгалуження (prepоllex). Полідактилія нерідко буває двобічною. У додаткових пальцях завичай фаланг менше. Описані також розщеплення пальців, вкорочення фаланг одного чи декількох пальців, а також вкорочення пальців у результаті зменшення числа фаланг. Бувають безскелетні пальці. Навіть при наявності п’яти п’ясткових кісток можуть бути відсутні один або кілька пальців. Інколи виникає синдактилія (аномальне зрощення пальців) чи щілина кисті типу клешні рака (аномальна щілина між ІІ та ІV п’ястковими кістками). Дуже рідкісною вродженою вадою є відсутність пальців, п’ясткових кісток і навіть усієї кисті.