Гортань.

Гортань (larynx) виконує подвійну функцію – є ланкою повітроносних шляхів і голосоутворювальним органом, тому її голосовий апарат має складну будову. Гортань людини розташована в передній шийній ділянці на рівні тіл IV–VI шийних хребців. Угорі гортань з’єднана зв’язками з під’язиковою кісткою, внизу – продовжується в трахею. Позаду вона прилягає до гортанної частини глотки, з якою утворює єдиний морфологічний комплекс, що рухається догори і донизу під час ковтання та розмови. Попереду гортані розташовані підпід’язикові м’язи шиї (груднинно-під’язиковий, груднинно-щитоподібний, щито-під’язиковий), їхні фасції та шкіра. Ззовні помітний, особливо у чоловіків, гортанний виступ (prominentia laryngea) – “адамове яблуко”, який утворений пластинками щитоподібного хряща. З боків від гортані розташовані правий і лівий судинно-нервові пучки шиї, а також частки щитоподібної залози.

Стінка гортані, як голосоутворювальний орган, має складну будову і утворена трьома оболонками: внутрішньою – слизовою, середньою – волокнистохрящовою та зовнішньою – сполучнотканинною, або адвентиційною.

Слизова оболонка складається з епітеліальної та власної пластинок і підслизової основи. Вистелена слизова оболонка переважно псевдобагатошаровим війчастим циліндричним епітелієм, в якому є велика кількість келихоподібних клітин, що виробляють слиз. Тільки ділянки голосових складок та надгортанник вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка і підслизова основа побудована з пухкої сполучної тканини, що містить багато еластичних волокон, які переходять в охрястя хрящів гортані. У підслизовій основі, переважно передньої стінки гортані, розташовані секреторні відділи змішаних білково-слизових гортанних залоз (glandulae laryngeales), а також скупчені лімфоїдні вузлики, які ще називають гортанним мигдаликом.

У слизовій оболонці середньої і верхньої ділянок задньої поверхні надгортанника є багато смакових цибулин.

Волокнисто-хрящова оболонка побудована з гіалінових та еластичних хрящів, щільної волокнистої сполучної тканини, а також із власних поперечнопосмугованих м’язів, що приводять в рух хрящі. Ці структури забезпечують голосоутворювальну функцію гортані (детальну характеристику подано нижче).

Адвентиційна оболонка утворена пухкою сполучною тканиною.

Скелет гортані утворюють гіалінові і еластичні хрящі, які рухомо з’єднані між собою за допомогою суглобів, зв’язок і м’язів. Хрящі гортані (cartilagines laryngis) поділяються на непарні і парні. До непарних хрящів належать щитоподібний хрящ, надгортанник і перснеподібний хрящ, а до парних – черпакуватий хрящ, ріжкуватий хрящ і клиноподібний хрящ.

Щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea) – найбільший із хрящів гортані, за будовою є гіаліновим хрящем. Він складається з двох чотирикутних симетричних пластинок – правої і лівої пластинки (lamina dextra et sinistra), що з’єднуються між собою під прямим кутом у чоловіків, а у жінок – під тупим кутом, приблизно 120°. Верхній край кута більше виступає вперед, як нижній, і має посередині верхню щитоподібну вирізку (incisura thyroidea superior). Ця ділянка хряща виступає вперед, промацується через шкіру і називається гортанним виступом (prominentia laryngea). Цей виступ щитоподібного хряща, як вже було згадано, добре виражений у чоловіків і називається “адамовим яблуком”. Посередині нижнього краю хряща є менш помітна нижня щитоподібна вирізка (incisura thyroidea inferior). Задній край пластинок потовщений. Від нього догори відходить верхній ріг (cornu superior), спрямований до під’язикової кістки, а донизу відходить нижній ріг (cornu inferior), що має на кінці суглобову поверхню для зчленування з перснеподібним хрящем. На верхньому і нижньому краях пластинок, дещо попереду від рогів, розташовані відповідно верхній і нижній щитоподібні горбки (tubercula thyroidei superius et inferius). На зовнішній поверхні кожної пластинки проходить коса лінія (linea obliqua), до якої прикріплюються груднинно-щитоподібний і щито-під’язиковий м’язи.

Інколи в пластинках щитоподібного хряща біля їх верхнього краю є щитоподібний отвір (foramen thyroideum), через який проходить верхня гортанна артерія.

Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea) розташований під щитоподібним хрящем, за будовою він є гіаліновим, а його форма дійсно нагадує перстень. Задня розширена частина хряща називається пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). Пластинка має дві пари суглобових поверхонь для з’єднання із щитоподібним і черпакуватими хрящами. З обох боків верхнього краю пластинки перснеподібного хряща розташована черпакувата суглобова поверхня (facies articularis arytenoideа) для зчленування з основою черпакуватого хряща. В нижній ділянці кожної бічної поверхні пластинки перснеподібного хряща є кругла щитоподібна суглобова поверхня (facies articularis thyroidea) для  з’єднання з нижнім рогом щитоподібного хряща.

Передня звужена частина перснеподібного хряща називається дугою перснеподібногохряща(arcuscartilaginis cricoideae). Верхній край пластинки плавно опускається донизу і переходить у верхній край дуги перснеподібного хряща. Нижній край перснеподібного хряща розташований горизонтально і прилягає до першого трахейного  хряща.

Черпакуватий хрящ (cartilago arytenoidea) є парним, гіаліновим хрящем. Ці хрящі відіграють найважливішу роль в процесі голосоутворення, розташовані на верхньому краї пластинки перснеподібного хряща і з’єднуються з ним за допомогою суглобів. Черпакуватий хрящ має вигляд неправильної тригранної піраміди. В хрящі виділяють: основу, верхівку і три поверхні – передньобічну, присередню і задню. На нижній поверхні основи черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae) розташована еліпсоподібна суглобова поверхня (facies articularis) для зчленування з черпакуватою суглобовою поверхнею на верхньому краї пластинки перснеподібного хряща. Від основи черпакуватого хряща відходять два відростки – голосовий і м’язовий. Вперед спрямований голосовий відросток (processus vocalis), що побудований з еластичного хряща. До цього відростка прикріплюється голосова зв’язка. М’язовий відросток (processus muscularis) спрямований назад і вбік, до нього прикріплюються м’язи гортані, що змінюють положення черпакуватого хряща в персне-черпакуватому суглобі. При цьому змінюється положення правого чи лівого голосових відростків, до яких прикріплюються відповідні голосові зв’язки. Верхівка черпакуватого хряща (apex cartilaginis arytеnoideae) спрямована вверх, дозаду і присередньо.

Передньобічна поверхня (facies anterolateralis) має складний рельєф. Зверху і присередньо на цій поверхні помітний горбок (colliculus), від якого донизу і присередньо проходить дугоподібний гребінь (crista arcuata). Гребінь обмежовує знизу трикутну ямку (fovea triangularis). Під дугоподібним гребенем і позаду від основи голосового відростка є довгаста ямка (fovea оblonga), до якої прикріплюється голосовий м’яз.  Присередня  поверхня  (facies  mеdialis)  вузька і обернена до такої ж поверхні протилежного черпакуватого хряща. Задня поверхня (facies posterior) широка і ввігнута (нагадує черпак), до неї прикріплюються косий і поперечний черпакуваті м’язи.

Надгортанник (epiglottis) побудований з еластичного хряща, його ще називають надгортанним хрящем (cartilago epiglottica). Надгортанник має видовжену листоподібну форму, розташований попереду входу до гортані і позаду та знизу від кореня язика, виступає над верхньою щитоподібною вирізкою. Вузький видовжений нижній кінець надгортанника називається надгортанним стеблом (petiolus epiglottidis), яке прикріплюється до внутрішньої поверхні щитоподібного хряща. На задній увігнутій поверхні надгортанника вище стебла посередині розташований видовжений надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).

Ріжкуватий хрящ (cartilago corniculata) – хрящ Санторіні, маленький, з поперечником 2–3 мм, має конічну форму з вираженим ріжкуватим горбком (tuberculum corniculatum). Він своєю основою прилягає до верхівки черпакуватого хряща і розташований у товщі черпакувато-надгортанної складки.

Клиноподібний хрящ (cartilago cuneiformis) – хрящ Врісберґа, парний і дещо більший за ріжкуватий хрящ, має клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme). Цей хрящ розташований у товщі черпакувато-надгортанної складки попереду і над ріжкуватим хрящем. Обидва малі хрящі за будовою є еластичними.

З’єднання хрящів гортані

Хрящі гортані з’єднуються між собою, а також з під’язиковою кісткою за допомогою зв’язок і суглобів.

Гортань (larynx) з’єднується з під’язиковою кісткою за допомогою широкої сполучнотканинної щитопід’язикової перетинки (membrana thyrohyoidea), що натягнута між верхнім краєм щитоподібного хряща і під’язиковою кісткою. Передня потовщена частина цієї перетинки, що з’єднує верхню щитоподібну вирізку з тілом під’язикової кістки, називається серединною щито-під’язиковою зв’язкою (lig. thyrohyoideum medianum). Задній потовщений край з кожного боку перетинки, який сполучає верхній ріг щитоподібного хряща з великим рогом під’язикової кістки, називається бічною щито-під’язиковою зв’язкою (lig. thyrohyoideum laterale). У товщі цієї зв’язки часто наявний маленький сесамоподібний хрящ, який називається зернуватим хрящем (cartilago triticea).

Надгортанник (epiglottis) за допомогою зв’язок з’єднується з тілом під’язикової кістки і з щитоподібним хрящем, а з верхньозадньою поверхнею кореня язика – складками слизової оболонки. Від середини нижньої ділянки передньої поверхні надгортанника прямує догори і приєднується до тіла під’язикової кістки під’язиково-надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum). Між під’язиково-надгортанною зв’язкою і серединною щито-під’язиковою зв’язкою розміщене переднадгортанне жирове тіло (corpus adiposum preеpiglotticum). Надгортанне стебло з’єднується з внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (дещо нижче від верхньої щитоподібної вирізки) за допомогою щитонадгортанної зв’язки (lig. thyroepiglotticum).

Окрім того, передня поверхня надгортанника з’єднана з верхньозадньою поверхнею кореня язика трьома складками слизової оболонки: однією серединною язиково-надгортанною складкою (plica glossoepiglottica mediana) і двома бічними язиковонадгортанними складками (plicae glossoepiglotticae laterales). Збоку від серединної язиково-надгортанної складки розташовані дві заглибини – надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).

Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea) утворює з щитоподібним хрящем такі з’єднання:

Персне-щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) утворений щитоподібною суглобовою поверхнею пластинки перснеподібного хряща та суглобовою поверхнею нижнього рогу щитоподібного хряща. Суглобові поверхні плоскі. Персне-щитоподібна суглобова капсула (capsula articularis cricothyroidea) побудована з волокнистої сполучної тканини, бере початок від нижнього рогу щитоподібного хряща і прикріплюється до бічного краю пластинки перснеподібного хряща. Частина сполучнотканинних пучків капсули прямує догори, а інша частина – донизу і назад, утворюючи V-подібну рого-перснеподібну зв’язку (lig. ceratocricoideum). Частина пучків, що з’єднує дугу перснеподібного хряща з нижнім краєм щитоподібного хряща, називається серединною персне-щитоподібною зв’язкою (lig. cricothyroideum medianum).

Правий та лівий персне-щитоподібні суглоби утворюють комбінований суглоб, у якому можливі обертові рухи навколо лобової (фронтальної) осі. При цьому щитоподібний хрящ може нахилятися вперед, а нижній край наближається до дуги перснеподібного хряща. В такому випадку відстань між голосовими відростками черпакуватого хряща та кутом щитоподібного хряща збільшується, а голосова зв’язка, що прикріплюється до цих хрящів, натягується.

Нижній край перснеподібного хряща з’єднується з першим трахейним хрящем міцною сполучнотканинною перетинкою – персне-трахейною зв’язкою (lig. cricotracheale).

Персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) утворений суглобовою поверхнею основи черпакуватого хряща і черпакуватою суглобовою поверхнею на верхньому краї пластинки перснеподібного хряща. Ці суглобові поверхні є плоскими. Персне-черпакувата  суглобова   капсула   (capsula articularis crycoarytenoidea) прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Капсула позаду укріплена персне-черпакуватою зв’язкою (lig. cricoarytenoideum). Окрім того, ріжкуватий хрящ з’єднується з верхівкою черпакуватого хряща, а також з перснеподібним хрящем і зі стінкою гортанної частини глотки за допомогою персне-глоткової зв’язки (lig.  cricopharyngeum).

Перед тим як охарактеризувати функцію цього суглоба, вважаємо доцільним спочатку описати будову голосових і присінкових зв’язок, які є внутрішніми зв’язками  гортані.

Голосова зв’язка (lig. vocale) парна, побудована з еластичних волокон, натягнута з обох боків між голосовим відростком черпакуватого хряща і приблизно серединою внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща. Вона є основою для утворення голосової складки слизовою оболонкою.

Присінкова зв’язка (lig. vestibulare) парна, вона тонша за голосову зв’язку і містить менше еластичних волокон. Ця зв’язка розташована вище від голосової зв’язки, проходячи майже паралельно до неї. Присінкова зв’язка починається від верхівки черпакуватого хряща (над голосовим відростком) і прикріплюється до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща. Ця зв’язка є основою для утворення присінкової складки слизовою оболонкою.

У персне-черпакуватому суглобі можливі обертові рухи навколо вертикальної осі. При обертанні обох черпакуватих хрящів назовні їх голосові відростки розходяться в боки, а відстань між правою і лівою голосовими зв’язками збільшується. При обертанні обох черпакуватих хрящів досередини, навпаки, їх голосові відростки зближуються, а відстань між голосовими зв’язками відповідно зменшується. Внутрішній сполучнотканинний каркас гортані, що розташований під слизовою оболонкою позаду і з боків від серединної персне-щитоподібної зв’язки, утворений волокнисто-еластичною перетинкою гортані (membrana fibroelastica laryngis). Ця перетинка складається з двох парних відділів: чотирикутної перетинки та еластичного конуса.

Чотирикутна перетинка (membrana quadrangularis) розташована у верхньому відділі гортані і бере участь в утворені стінки її присінка. Чотирикутна перетинка попереду прикріплюється до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща, а позаду – до передньої грані черпакуватого хряща. Над верхнім вільним краєм цієї перетинки слизова оболонка утворює черпакувато-надгортанну складку (plica аryepiglottica). Нижній вільний край чотирикутної перетинки називають присінковою зв’язкою (lig. vestibulare), а слизова оболонка утворює над нею присінкову складку (plica vestibularis).

Еластичний конус (conus elasticus) розташований у нижньому відділі гортані і бере участь в утворенні стінки підголосникової порожнини. Еластичний конус має вигляд півмісяцевої пластинки, нижній край якої прикріплюється до верхнього краю дуги і пластинки перснеподібного хряща, позаду він приєднується до передньобічної поверхні основи і голосового відростка черпакуватого хряща, а попереду – до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща нижче від присінкової зв’язки. Вільний верхній край еластичного конуса називається голосовою зв’язкою (lig. vocale).

Отже, хрящі гортані, що з’єднані між собою зв’язками, перетинками та суглобами, утворюють волокнисто-хрящовий  скелет  гортані.

М’язи гортані

М’язи гортані (musculi laryngis), що за будовою є поперечнопосмугованими, змінюють просторове положення її хрящів один відносно одного, натяг голосових зв’язок і ширину голосової щілини, відповідно змінюючи при цьому і внутрішній рельєф гортані. Сім м’язів гортані забезпечують основну функцію голосового апарата – функцію голосоутворення, змінюючи величину натягу голосових зв’язок і ширину голосової щілини. Окрім того, надгортанник виконує клапанну функцію – відкриває і закриває вхід до гортані під час дихання і ковтання. Забезпечують цей процес два м’язи гортані.

За функціональною ознакою власні м’язи гортані можна розділити на три групи: перша група – м’язи, що змінюють величину натягу голосових зв’язок; друга група – м’язи, що розширюють голосову щілину; третя група – м’язи, що звужують голосову щілину.

М’язи, що змінюють величину натягу голосових зв’язок

Персне-щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus) парний, розташований зовні на передньобічній поверхні гортані. Цей потужний м’яз має дві частини – пряму частину (pars recta) і косу частину (pars obliqua). Обидві частини починаються від дуги перснеподібного хряща збоку від серединної лінії, йдуть косо догори і вбік. Пряма частина м’яза прикріплюється до задньої ділянки нижнього краю пластинки щитоподібного хряща. Коса частина м’яза, що розташована позаду прямої частини, прикріплюється до нижнього рогу щитоподібного хряща і до персне-щитоподібної суглобової капсули. Функція: нахиляє щитоподібний хрящ вперед і донизу, при цьому збільшуючи відстань між кутом щитоподібного хряща і черпакуватими хрящами, а голосова зв’язка натягується.

Голосовий м’яз (m. vocalis) парний, проходить у товщі голосової складки, прилягає збоку до голосової зв’язки і зростається з нею. Він починається від внутрішньої поверхні нижньої ділянки кута щитоподібного хряща і прикріплюється до голосового відростка та довгастої ямки черпакуватого хряща. Функція: голосовий м’яз або його частини скорочуються періодично з заданою частотою. Це призводить до періодичної зміни натягу голосової зв’язки і коливання голосової складки з певною частотою. Отже, голосовий м’яз є генератором механічних коливань, тобто звуку. Частоту скорочень голосового м’яза задають нервові імпульси, що надходять до нього по рухових волокнах блукаючого нерва.

М’язи, що розширюють голосову щілину

Задній персне-черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior) – потужний парний м’яз, починається широкою основою від усієї задньої поверхні пластинки перснеподібного хряща. Прямує косо догори і вбік, прикріплюється до м’язового відростка черпакуватого хряща. Функція: тягне м’язовий відросток черпакуватого хряща назад і присередньо, при цьому голосовий відросток разом з голосовою зв’язкою рухається вбік. Внаслідок цього голосова щілина розширюється, а голосова зв’язка дещо натягується.

Щито-надгортанний м’яз (m. thyroepiglоtticus) парний, за сучасною міжнародною анатомічною номенклатурою цей м’яз називається щито-надгортанною частиною (pars thyroepiglоttica) щито-черпакуватого м’яза. Він починається від внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща, прямує догори і назад, прикріплюється до передньої поверхні надгортанника. Функція: піднімає надгортанник і тягне його вперед, при цьому відкривається і розширюється вхід до гортані, дещо розширюється голосова щілина.

М’язи, що звужують голосову щілину

Бічний персне-черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis) парний, починається від бічної частини дуги  перснеподібного  хряща,  прямує  косо  догори і назад, прикріплюється до м’язового відростка черпакуватого хряща. Функція: тягне м’язовий відросток вперед і присередньо, при цьому голосовий відросток разом з голосовою зв’язкою рухається присередньо, а голосова щілина звужується.

Щито-черпакуватий м’яз (m. thyroarytenoideus) парний, починається від задньої поверхні кута щитоподібного хряща (зовні від голосової зв’язки), прямує назад поруч з голосовим м’язом, прикріплюється до м’язового відростка і трикутної ямки черпакуватого хряща. Функція: тягне м’язовий відросток черпакуватого хряща вперед і присередньо, голосовий відросток разом з голосовою зв’язкою рухається присередньо, відстань між щитоподібним і черпакуватим хрящами зменшується. При цьому голосова щілина звужується, а натяг голосової зв’язки послаблюється.

Поперечний черпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus) непарний, його пучки розташовані горизонтально і прикріплюються до задньої поверхні обох черпакуватих хрящів. Функція: зближує обидва черпакуваті хрящі, відповідно зближуються голосові відростки цих хрящів і голосові зв’язки, а голосова щілина звужується.

Косий черпакуватий м’яз (m. arytenoideus obliquus) парний, розташований позаду поперечного черпакуватого м’яза. М’яз починається від м’язового відростка одного черпакуватого хряща, прямує косо догори і присередньо, прикріплюється до верхівки протилежного черпакуватого хряща. Функція: зближує черпакуваті хрящі та їх голосові відростки, відповідно зближуються голосові зв’язки, а голосова щілина звужується.

Черпакувато-надгортанний м’яз (m. aryepiglotticus) парний, є безпосереднім продовженням косого черпакуватого м’яза, тому за міжнародною анатомічною номенклатурою він називається черпакувато-надгортанною частиною (pars aryepiglottica) косого черпакуватого м’яза. М’яз починається від верхівки черпакуватого хряща, прямує вперед і догори, прикріплюється до бічного краю надгортанника. Слизова оболонка утворює над цим м’язом черпакувато-надгортанну складку (plica aryepiglottica). На задній частині складки помітні два горбки: ріжкуватий горбок (tuberculum corniculatum) і клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme), вони утворені слизовою оболонкою над одноіменними хрящами.

Функція черпакувато-надгортанного м’яза: тягне надгортанник назад і нахиляє його вниз, при цьому закривається і звужується вхід до гортані.

Рух усієї гортані разом з гортанною частиною глотки догори і донизу під час ковтання та розмови забезпечують надпід’язикові і підпід’язикові м’язи шиї (див. перший том підручника, розділ “М’язи шиї”).

Порожнина гортані

Порожнина гортані (cavitas laryngis) на лобовому (фронтальному) розрізі нагадує форму пісочного годинника , її стінки вкриті слизовою оболонкою. В середньому відділі порожнина гортані звужена, а у верхньому і нижньому відділах – розширена. Верхній розширений відділ називається присінком гортані (vestibulum laryngis). Він починається входом до гортані (aditus laryngis), який сполучається з ротовою частиною глотки. Вхід до гортані обмежований попереду задньою поверхнею надгортанника, з боків – правою і лівою черпакувато-надгортанними складками (plicae aryepiglоtticae), позаду – верхівками обох черпакуватих хрящів і міжчерпакуватою вирізкою (incisura interarytenoidea). У цій вирізці слизова оболонка утворює міжчерпакувату складку (plica interarytenoidea). Вхід до гортані під час ковтання закриває надгортанник. Присінок гортані донизу поступово звужується і з обох боків закінчується поздовжньою складкою слизової оболонки, яка називається присінковою складкою (plica vestibularis). У товщі цієї складки проходить присінкова зв’язка. Простір, розташований між правою і лівою присінковими складками, називається присінковою щілиною (rima vestibuli). Передня стінка присінка гортані найдовша (приблизно 4 см), утворена надгортанником. Задня стінка присінка, що утворена черпакуватими хрящами, найкоротша (всього 1–1,5 см).

Середній звужений відділ порожнини гортані представлений голосовим апаратом – голосником (glottis). Верхньою межею голосника є права і ліва присінкові складки, а нижньою – права і ліва голосові складки (plicae vocales). У товщі голосової складки проходять голосова зв’язка і голосовий м’яз. З кожного боку між присінковою і голосовою складками розташована заглибина, що називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis) – шлуночком Морґаньї. Найглибша і повернута догори частина шлуночка гортані називається мішечком гортані (sacculus laryngis).

Поздовжній простір між правою і лівою голосовими складками називається голосовою щілиною (rima glottidis; rima vocalis). Голосова щілина, що має видовжену трикутну форму з вершиною, спрямованою вперед, складається з двох частин – міжперетинкової та міжхрящової. Міжперетинкова частина (pars intermembranacea) найдовша, відповідає довжині голосових зв’язок. Міжхрящова частина (pars intercartilaginea) розташована між присередніми поверхнями черпакуватих хрящів. Довжина голосової щілини у чоловіків досягає 20–24 мм, а у жінок – 16–19 мм. Довжина міжперетинкової частини голосової щілини у чоловіків дорівнює приблизно 15 мм, а у жінок – 12 мм. Ширина голосової щілини під час спокійного дихання дорівнює приблизно 5 мм, а при розмові досягає 15 мм. При цьому голосова щілина має неправильну видовжену ромбоподібну форму. Під час співу та крику голосова щілина розширюється максимально, тоді можна побачити навіть контури трахейних хрящів.

Нижній відділ порожнини гортані, що розташований під голосовими складками, називається підголосниковою порожниною (cavitas infraglottica). Він поступово розширюється і безпосередньо переходить у порожнину трахеї.

Слід підкреслити, що елементи голосника, зокрема голосові зв’язки і голосові м’язи, є тільки генераторами звуку, тобто механічних коливань. Частотні й амплітудні параметри звукових коливань визначають відповідні центри головного мозку, команда від яких поступає до м’язів гортані по рухових гілках блукаючого нерва. Різноманітність тембру і діапазону голосу забезпечують резонатори: порожнини трахеї, гортані, глотки, ротова і носова порожнини, приносові пазухи. В артикуляції мови беруть участь губи, язик, зуби, м’яке піднебіння і м’язи лиця.

Кровопостачання гортані

Кровопостачання забезпечують дві парні артерії: верхня гортанна артерія, що є гілкою верхньої щитоподібної артерії, і нижня гортанна артерія, що відходить від нижньої щитоподібної артерії. Венозна кров відтікає по однойменних венах, які впадають відповідно у внутрішню яремну і плечо-головну вени. Лімфа від гортані відтікає до глибоких передніх шийних лімфатичних вузлів (передгортанних, щитоподібних, передтрахейних, притрахейних) і до нижніх глибоких бічних шийних лімфатичних вузлів. Від цих вузлів лімфа потрапляє у правий і лівий яремні стовбури.

Іннервація гортані

Іннервацію здійснюють рухові, чутливі і парасимпатичні волокна верхнього і нижнього гортанних нервів, що є гілками блукаючого нерва (Х пара черепних нервів). Рухові волокна верхнього гортанного нерва іннервують тільки персне-щитоподібний м’яз гортані, а по його чутливих волокнах йде чутлива інформація від стінок гортані, зокрема слизової оболонки вище рівня голосової щілини. Рухові волокна нижнього гортанного нерва іннервують всі інші м’язи гортані (крім персне-щитоподібного м’яза), а по його чутливих волокнах йде чутлива інформація від стінок гортані, зокрема слизової оболонки нижче рівня голосової щілини. По парасимпатичних волокнах цих нервів передається команда на виділення секрету гортанними залозами та келихоподібними клітинами слизової оболонки.  По  симпатичних  післявузлових   волокнах, що відходять від верхнього шийного симпатичного вузла, передається команда на припинення виділення секрету гортанними залозами та келихоподібними клітинами, а також на звуження просвіту кровоносних судин. Післявузлові симпатичні нервові волокна підходять до об’єкта іннервації з відповідними артеріями, обплітаючи  їх.

Вікові особливості гортані

Гортань у немовлят коротка, широка, лійкоподібна, розташована на рівні II–IV шийних хребців. Пластинки щитоподібного хряща сходяться під тупим кутом, гортанний виступ відсутній. У немовлят і дітей грудного віку надгортанник розташований дещо вище кореня язика, при ковтанні рідка їжа обходить надгортанник з боків і через грушоподібні закутки потрапляє в гортанну частину глотки, тому дитина може одночасно дихати і ковтати молоко під час смоктання. Гортанний виступ у дітей відсутній, а формується в період статевого дозрівання. Широкий щитоподібний хрящ немовлят має глибоку верхню щитоподібну вирізку. Пластинки перснеподібного хряща високі, тому у немовлят вхід до гортані відносно ширший, ніж у дорослої людини, а голосова щілина розташована високо, присінок гортані короткий. Еластичний конус гортані у немовлят вузький і короткий (9–10 мм). Довжина голосової щілини не перевищує 6–6,5 мм. Шлуночки гортані розвинені добре. На відміну від дорослої людини, у немовлят довжина міжперетинкової і міжхрящової частин голосової щілини майже однакова. У перші три роки життя дитини голосова щілина помітно збільшується, особливо її ріст прискорюється в період статевого дозрівання.

М’язи гортані у немовлят і в дитячому віці розвинені слабо, інтенсивно ростуть в період статевого дозрівання. Гортань швидко росте упродовж перших 4–5 років життя. Після 6 років ріст гортані сповільнюється, але під час статевого дозрівання у хлопчиків її ріст прискорюється і розміри збільшуються, стає помітним гортанний виступ, у цей час змінюється голос (відбувається “мутація” голосу). Ріст і функція гортані пов’язані з розвитком і функцією статевих залоз. Ріст гортані продовжується до 25 років у чоловіків і до 22–23 років у жінок. На час росту гортань поступово опускається, а відстань між її верхнім краєм і під’язиковою кісткою збільшується. У семирічних дітей нижній край гортані досягає рівня верхнього краю VI шийного хребця. Після 17–20 років гортань займає характерне для дорослої людини положення.

Статевих відмінностей у будові гортані в ранньому дитинстві не спостерігається. Після 6–7 років гортань у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток того ж віку. У 10–12-річних хлопчиків стає помітним гортанний виступ. У період статевого дозрівання розміри гортані, зокрема довжина голосових зв’язок, у хлопчиків більша, ніж у дівчаток. У старих людей гортань розташована нижче, ніж у молодих, у жінок дещо вище, ніж у чоловіків. Гортань чоловіків приблизно на третину більша за жіночу.

Хрящі гортані у немовлят тонкі, з віком вони потовщуються, але дуже гнучкі. Після 23–25 років починається скостеніння гіалінових хрящів гортані, спочатку щитоподібного, пізніше перснеподібного, згодом – основи черпакуватих хрящів. Еластичні хрящі не костеніють.