Ротова порожнина

Ротова порожнина (cаvitas оris; грецькою stoma, від якого походить стоматологія) є початковим відділом травної системи і складається з двох частин: присінка рота і власне ротової порожнини

При зімкнутих щелепах і губах присінок рота (vestіbulum оris) має вигляд підковоподібної щілини, що обмежована ззовні губами і щоками, а зсередини – зубами верхньощелепної і нижньощелепної зубних дуг та яснами, що вкривають коміркові відростки щелеп. Через ротову щілину (rima oris), яка розташована горизонтально між губами, присінок рота відкривається назовні. Через проміжки між зубами та через два простори за останніми великими кутніми зубами присінок рота сполучається з власне ротовою порожниною.

Губи рота (labia oris) складаються з верхньої губи (labium superius) та нижньої губи (labium inferius) і сформовані коловим м’язом рота. Ззовні губи рота вкриті шкірою і зсередини вистелені слизовою оболонкою. Кожна губа має зовнішню, проміжну і внутрішню поверхні. Зовнішня поверхня губ називається шкірною частиною (pars cutanea) і має характерні ознаки шкіри – роговий шар епідермісу, волосся, сальні і потові залози. Внутрішня поверхня губ – слизова частина (pars mucosa), покрита слизовою оболонкою, вистеленою багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, містить малі слинні та слизові залози. Між двома частинами знаходиться смужка проміжної частини (pars intermedia), що побудована з багатошарового зроговілого епітелію, містить численні високі сосочки і сальні залози. На шкірі верхньої губи по серединній лінії проходить верхньогубний жолобок (philtrum), внизу якого міститься горбок (tuberculum).

Праворуч і ліворуч обидві губи з’єднуються між собою за допомогою спайки губ (commissura labiorum), утворюючи кут рота (angulus oris). По серединній лінії між внутрішніми поверхнями губ і яснами слизова оболонка потовщується й утворює дві складки – вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris) і вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris).

Щока (bucca) утворена щічним м’язом та сусідніми м’язами лиця, відповідає щічній ділянці і має такі межі: присередня – носо-губна борозна, верхня – бічна частина підочноямкового краю, що утворений виличною кісткою, бічна – передній край жувального м’яза, нижня – нижній край тіла нижньої щелепи. Ззовні щока вкрита шкірою, яка містить волосся, сальні і потові залози, а зсередини – слизовою оболонкою, вистеленою багатошаровим плоским незроговілим епітелієм з численними слизовими і малими слинними залозами. У власній пластинці слизової оболонки і підслизовій основі щік є багато еластичних волокон. Пучки колагенових і еластичних волокон власної пластинки пронизують підслизову основу і міцно з’єднують слизову оболонку зі сполучнотканинними елементами щічного м’яза.

Між шкірою щоки і щічним м’язом розміщене жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae), яке добре розвинене у немовлят і дітей грудного віку. Завдяки цьому стінка щоки потовщена, що полегшує немовляті смоктання молока. У присінку рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба слизова оболонка щоки утворює сосочок привушної протоки (pаpilla ductus parotidea), на вершині якого відкривається вічко вивідної протоки привушної слинної залози.

Слизова оболонка ротової порожнини, що покриває коміркові дуги верхньої і нижньої щелеп, називається яснами (gingiva). Слизова оболонка ясен товста, щільна і нерухома, оточує шийки зубів і міцно зростається з окістям щелеп, м’язова пластинка відсутня. Ясна вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, але є місця часткового зроговіння. Власна пластинка слизової оболонки формує високі сосочки, у ній розміщені численні нервові закінчення різних типів (капсульовані, некапсульовані, вільні), малі слинні залози відсутні.

Ясна складаються з вільної і прикріпленої частин.

Вільна частина ясен, яка має ясенний край (margo gingivalis), прилягає до поверхні зуба в ділянці його шийки. Між ясенним краєм і зубом є ясенна борозна (sulcus gingivalis) глибиною 1–2 мм. Дном цієї борозни є місце прикріплення епітелію ясен до кутикули емалі шийки зуба. Прикріплена частина відповідає ділянці ясен, яка зрощена з окістям коміркових дуг щелеп та поверхнею шийки зуба. Частина ясен, розміщених у проміжку між сусідніми зубами, називається ясенним сосочком, або міжзубним сосочком (pаpilla gingivalis; s. pаpilla interdentalis).

Власне ротова порожнина (cavitas oris propria) заповнена язиком і обмежована: спереду та з боків яснами, верхньощелепною і нижньощелепною зубними дугами, зверху – піднебінням, знизу – дном рота, або діафрагмою рота, яка утворена парними щелепнопід’язиковим і підборідно-під’язиковим м’язами, вкритими слизовою оболонкою. Позаду через зів власне ротова порожнина переходить у ротову частину глотки.

Піднебіння (palatum) складається з двох частин – твердого піднебіння і м’якого піднебіння.

Тверде піднебіння (palatum durum) відокремлює власне ротову порожнину від носової порожнини і займає передні дві третини всього піднебіння. Його кісткову основу формують піднебінні відростки верхніх щелеп і горизонтальні пластинки піднебінних кісток. Слизова оболонка твердого піднебіння товста і щільно зрощена з окістям. Вона вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, у який вростають високі сполучнотканинні сосочки власної пластинки. Власна пластинка слизової оболонки містить багато колагенових волокон, які вплітаються в окістя.

Тверде піднебіння має чотири ділянки: жирову, залозисту, крайову і ділянку піднебінного шва. Жирова ділянка відповідає передній частині твердого піднебіння. Тут під слизовою оболонкою розміщена жирова клітковина, подібна до підслизової основи інших ділянок ротової порожнини. Залозиста ділянка займає задню частину твердого піднебіння, у ній між слизовою оболонкою та окістям розташовані численні групи малих слинних залоз, які виробляють слиз. Крайова ділянка у вигляді дуги розташована на межі з яснами верхніх щелеп і міцно зрощена з окістям. Уздовж серединної лінії твердого піднебіння епітелій утворює потовщення – піднебінний шов (raphe palati), від передньої частини якого відходять в обидва боки кілька (2–6) поперечних піднебінних складок (plicae palatinae transversae), які краще виражені у дітей. Попереду піднебінного шва розташований різцевий сосочок (papilla incisiva). Слизова оболонка вздовж піднебінного шва називається ділянкою піднебінного шва, вона міцно зрощена з окістям.

М’яке піднебіння (palаtum mоlle), або піднебінна завіска (velum palatinum), складає задню третину піднебіння. Воно утворене сполучнотканинною пластиною – піднебінним апоневрозом (aponeurosis palatina), що прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток, і поперечнопосмугованими м’язами м’якого піднебіння, які вплітаються в цю пластинку. Слизова оболонка м’якого піднебіння має ротову і носову поверхні.

Ротова поверхня слизової оболонки вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка утворює сосочки, а м’язова пластинка відсутня. Підслизова основа ротової поверхні м’якого піднебіння добре розвинена, в ній розміщені численні малі слинні залози, що продукують слизовий секрет.

Носова поверхня слизової оболонки м’якого піднебіння вкрита одношаровим багаторядним війчастим епітелієм. На його поверхні відкриваються протоки залоз, що виробляють слиз.

Передня частина м’якого піднебіння, прикріплена до твердого піднебіння, розташована горизонтально, менш рухлива. Задня частина дуже рухлива і звисає майже вертикально. Задній край м’якого піднебіння посередині має конічної форми виступ – піднебінний язичок (uvula palatina) і обмежовує разом з коренем язика отвір, який називається зівом (fauces). Через зів власне ротова порожнина сполучається з ротовою частиною глотки. Під час ковтання м’яке піднебіння рухається назад і вверх, притискається до задньої стінки глотки і відокремлює ротову частину глотки від її носової частини.

Від бічних частин заднього краю м’якого піднебіння відходять вниз дві парні дужки, які ще називають передньою і задньою складками зіва (plicae anterior et posterior faucium). Передня складка називається піднебінно-язиковою дужкою (аrcus palatoglоssus), вона спускається до бічного краю кореня язика. На її задній поверхні помітна тонка трикутна складка (plica triangularis), яка широкою основою кріпиться до бокового краю кореня язика. Простір між обома піднебінно-язиковими дужками називається перешийком зіва (isthmus faucium). Задня складка називається піднебінно-глотковою дужкою (аrcus palatopharyngeus), яка переходить у слизову оболонку бічної стінки глотки. Зверху, де з’єднуються задня поверхня піднебінно-язикової дужки і передня поверхня піднебінно-глоткової дужки, слизова оболонка м’якого піднебіння утворює півмісяцеву складку (plica semilunaris), яка обмежовує зверху надмигдаликову ямку (fossa supratonsillaris). Між обома дужками з обох боків помітна трикутна мигдаликова ямка, або мигдаликова пазуха (fossa tonsillаrіs, seu sinus tonsillаrіs), у якій розташований піднебінний мигдалик.

Піднебінний мигдалик (tonsillа palatina) – це парний вторинний лімфоїдний орган, який розташований у мигдаликовій ямці м’якого піднебіння між двома дужками. Мигдалик має еліпсоїдну форму. Найбільших розмірів піднебінний мигдалик досягає у дітей 8–13 років, тоді він має довжину до 28 мм, ширину – до 22 мм, а товщину – до 15 мм. Бічна поверхня мигдалика вкрита мигдаликовою капсулою (capsula tonsillаe) і прилягає до сполучнотканинної пластинки глотки. На відстані 1–1,5 см від капсули проходить внутрішня сонна артерія. Від капсули вглиб мигдалика відходять перетинки, розділяючи його на часточки. Присередня поверхня мигдалика вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. На його поверхні є до 20 мигдаликових ямочок (fossulae tonsillаres), у які відкриваються мигдаликові крипти (cryptae tonsillаe). Паренхіма мигдалика утворена численними лімфоїдними вузликами діаметром 0,1–1,2 мм.

 

М’язи м’якого піднебіння і зіва

М’яке піднебіння має чотири парні і один непарний поперечнопосмуговані м’язи.

М’яз-натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini) – плоский парний м’яз трикутної форми, розташований між присереднім крилоподібним м’язом і м’язом-підіймачем піднебінної завіски.

Початок: широкою основою м’яз починається від човноподібної ямки крилоподібного відростка клиноподібної кістки та її ості, а також від перетинчастої пластинки хряща слухової труби.

Прикріплення: м’язові пучки прямують вниз і переходять у вузький сухожилок, який огинає під прямим кутом крилоподібний гачок (там розташована синовіальна сумка) присередньої пластинки крилоподібного відростка, вплітаючись в піднебінний апоневроз.

Функція: натягує м’яке піднебіння в поперечному напрямку, розширює глотковий отвір слухової труби.

Іннервація: нерв м’яза-натягувача піднебінної завіски, який є гілкою нижньощелепного нерва (V черепний нерв).

 

М’яз-підіймач піднебінної завіски (m. levatоr veli palatini) – плоский парний м’яз.

Початок: від нижньої поверхні кам’янистої частини скроневої кістки попереду від зовнішнього отвору сонного каналу і хрящової частини слухової труби.

Прикріплення: м’язові пучки прямують вниз та присередньо і прикріплюються до піднебінного апоневрозу; частина м’язових пучків обох м’язів переплітається між собою.

Функція: піднімає м’яке піднебіння, звужує глотковий отвір слухової труби.

М’яз язичка (m. uvulae) складається з двох м’язових пучків, які сходяться на верхівці піднебінного язичка.

Початок: від задньої носової ості піднебінної кістки та піднебінного апоневрозу.

Прикріплення: м’язові пучки прямують вниз і закінчуються у товщі кінчика піднебінного язичка.

Функція: піднімає піднебінний язичок і тягне його назад, при однобічному скороченні зміщує язичок у свій бік.

Піднебінно-язиковий м’яз (m. palatoglossus) парний, вузький і плоский, розташований в однойменній дужці.

Початок: від бічного краю кореня язика.

Прикріплення: м’язові пучки прямують вверх і прикріплюються до піднебінного апоневрозу.

Функція: опускає м’яке піднебіння і звужує отвір зіва.

Піднебінно-глотковий м’яз (m. palatopharyngeus) парний, плоский, трикутної форми, розташований в однойменній дужці. Складається з переднього пучка (fasciculus anterior) і заднього пучка, або піднебінно-глоткового м’яза-замикача (fasciculus posterior; s. m. sphincter palatopharyngeus).

Початок: широкою основою від задньої стінки гортанної частини глотки і заднього краю пластинки щитоподібного  хряща.

Прикріплення: м’язові пучки прямують вверх і присередньо, збоку входять у товщу м’якого піднебіння і вплітаються в піднебінний апоневроз.

Функція: опускає піднебінну завіску, тягне її назад і притискає до задньої стінки глотки, звужує отвір зіва, підтягує глотку і гортань догори.

Кровопостачання м’якого піднебіння, зокрема його м’язів, здійснюється гілками лицевої, верхньощелепної та висхідної глоткової артерій, які відходять від зовнішньої  сонної  артерії.  Венозна кров відтікає у лицеву вену. Лімфа відводиться в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація: усі м’язи м’якого піднебіння, крім м’яза-натягувача піднебінної завіски, іннервують глоткові гілки блукаючого нерва (Х черепний нерв). Чутлива іннервація від піднебіння передається по чутливих волокнах верхньощелепного нерва (V черепний нерв) і язико-глоткового нерва (ІХ черепний нерв).

Функція м’якого піднебіння: в момент ковтання, коли їжа чи рідина проходить з порожнини рота в порожнину глотки, піднебінна завіска піднімається і герметично відокремлює ротову частину глотки від носової частини. При звуженні зіва м’яке піднебіння розділяє їжу на невеликі порції; м’яке піднебіння сприяє модуляції голосу під час розмови і співу.

Нижня стінка власне ротової порожнини називається дном, або діафрагмою рота (diaphragma oris) і утворена парними щелепно-під’язиковим і підборідно-під’язиковим м’язами, на яких розташований язик. Слизова оболонка дна рота вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка слизової оболонки утворює численні сосочки, які міцно з’єднують її з епітелієм. М’язова пластинка слизової оболонки відсутня. У власній пластинці та підслизовій основі розміщені кінцеві секреторні відділи малих слинних залоз. Переходячи на нижню поверхню язика, слизова оболонка утворює по серединній лінії вуздечку язика (frenulum linguae).

 

З обох боків від вуздечки язика проходять косо вперед і присередньо під’язикові складки (plicae sublinguales), кожна з яких попереду закінчується підвищенням – під’язиковим м’ясцем (caruncula sublingualis), де відкриваються протоки під’язикової та піднижньощелепної слинних залоз – велика під’язикова протока і піднижньощелепна протока. У під’язикових складках проходять протоки під’язикової та піднижньощелепної слинних залоз. Вздовж під’язикових складок відкриваються 10–15 малих під’язикових проток під’язикової слинної залози.

 

 

Вікові особливості стінок ротової порожнини

Ротова порожнина новонародженої дитини маленька. Присінок рота відмежований від власне ротової порожнини лише ясенними краями щелеп (зуби відсутні). Губи рота товсті, їх слизова оболонка утворює сосочки, на внутрішній поверхні губ є поперечні валики. Коловий м’яз рота вже добре розвинений. На відміну від дорослої людини, у немовляти слизова оболонка губ і щік дуже тонка.

Тверде піднебіння плоске, розташоване на рівні склепіння глотки, а коротке м’яке піднебіння розташоване майже горизонтально. Піднебінна завіска не досягає задньої стінки глотки, тому під час смоктання молока дитиною дихання не припиняється. Слизова оболонка твердого піднебіння утворює ледь помітні поперечні складки, малих слинних залоз мало. У грудному віці з появою молочних зубів, а потім у період першого дитинства, значно збільшуються розміри коміркових відростків щелеп і ротової порожнини. Утворюється склепіння твердого піднебіння.