Язик

Язик

Язик (lingua; грецькою – glossus) людини утворений з поперечнопосмугованих м’язів, вкритий слизовою оболонкою. Він заповнює власне ротову порожнину. Язик має декілька функцій: бере участь у процесах жування їжі і ковтання, мови, є органом смаку. Дуже важливу роль відіграє язик у немовлят і дітей грудного віку при смоктанні молока. Язик у немовлят відносно великий, товстий і широкий.

Язик має видовжену овальну форму. Передня загострена частина язика називається верхівкою язика (apex linguae), а задня розширена частина – коренем язика (radix linguae). Між верхівкою і коренем розташоване тіло язика (corpus linguae). Бічні частини язика утворюють край язика (margo linguae). Верхня поверхня язика називається спинкою язика (dorsum linguae), вона опукла і значно довша, ніж нижня поверхня язика (facies inferior linguae), яка виражена лише в передній частині язика. На нижній поверхні язика з боків від його вуздечки розташовані торочкуваті складки (plicae fibriatae), які проходять паралельно до краю язика. Вздовж спинки язика проходить серединна борозна язика (sulcus medianus linguae), яка утворюється в результаті зрощення двох його частин у зародковому періоді. Ця борозна збігається зі сполучнотканинною перегородкою язика (septum linguae). Позаду борозна закінчується сліпим отвором язика (foramen caecum linguae), розташованим на межі між коренем і тілом язика. Сліпий отвір – місце утворення виросту первинної кишки, що дає початок зачатку щитоподібної залози. Від сліпого отвору проходить вперед і вбік до краю язика парна межова борозна язика (sulcus terminalis linguae), яка відокремлює тіло язика від його кореня. Частина язика, розташована попереду від межової борозни (його дві третини), називається передньою, або передборозенною частиною (pars anterior; s. pars presulcalis). Відповідно позаду межової борозни язика розміщені його задня, або заборозенна частина (pars posterior; s. pars postsulcalis).

Слизова оболонка нижньої поверхні  язика  вкрита  багатошаровим  плоским  незроговілим  епітелієм.

Власна пластинка слизової оболонки та підслизова основа добре розвинені, що зумовлює значне її зміщення відносно м’язів язика. На поверхні слизової оболонки відкриваються вивідні протоки численних малих слинних залоз.

У слизовій оболонці нижньої поверхні язика багато кровоносних судин, її епітелій має високу проникність для різноманітних хімічних сполук, тому з лікувальною метою під язик кладуть деякі ліки, щоб забезпечити їх швидке всмоктування і надходження у кров.

Слизова оболонка спинки язика вкрита переважно багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Підслизова основа відсутня, тому слизова оболонка міцно зростається з перимізієм м’язів язика і не зміщується. Епітелій і власна пластинка слизової оболонки спинки язика утворюють вирости з характерною будовою, які називаються язиковими сосочками (papillae linguales). У цих сосочках розташовані рецептори різної чутливості. У людини розрізняють за формою шість видів язикових сосочків: ниткоподібні, конічні, грибоподібні, жолобуваті, листоподібні і сочевицеподібні.

Ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) та конічні сосочки (papillae conicae) найчисленніші, вони вкривають всю поверхню спинки язика і надають їй бархатистого вигляду. Висота ниткоподібних сосочків дорівнює приблизно 0,3 мм, вони вкриті багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. При деяких захворюваннях процес відшарування зроговілих лусочок з поверхні цих сосочків сповільнюється, тоді язик має білий наліт. Ниткоподібні сосочки затримують їжу на поверхні язика, вони мають спеціалізовані нервові закінчення – рецептори, які сприймають відчуття дотику, болю і температури.

Грибоподібні сосочки (papillae fungiformes) розташовані поодинці в передній частині спинки язика між ниткоподібними сосочками, переважно на його кінчику та краях. За формою ці сосочки нагадують гриби з вузькою основою та розширеною заокругленою верхньою частиною, їхня висота дорівнює 0,7–1,8 мм, а діаметр – 0,4–1 мм. У складі епітелію бічних поверхонь грибоподібних сосочків розміщені смакові рецептори – смакові бруньки.

Сочевицеподібні сосочки (papillae lentiformes) розташовані між грибоподібними сосочками, подібні до них, проте мають незначну висоту і тому нагадують дископодібні підвищення або сочевицю.

Жолобуваті сосочки (papillae vallatae) найбільші за розміром: висота – 1–3 мм, діаметр – 2–3 мм. Їх налічується приблизно 7–12, вони розташовані на межі між тілом і коренем язика попереду межової борозни у вигляді римської цифри V. За формою жолобуваті сосочки нагадують грибоподібні, але їхня верхня поверхня сплощена і вони втоплені у поверхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки з утворенням рівчака й валика навколо сосочка. В епітелії бічних поверхонь жолобуватих сосочків міститься майже половина смакових бруньок (у людини їх є приблизно 2000). Біля основи цих сосочків на дні рівчака відкриваються вивідні протоки малих слинних залоз, які виділяють в основному білковий секрет з великим вмістом різних ферментів.

Листоподібні сосочки (papillae foliatae) розташовані по краях язика у вигляді поперечних складок (листків) висотою 2–5 мм (по 4–8 з кожного боку язика). Ці сосочки добре розвинені у дітей. В епітелії листоподібних сосочків розташовані смакові бруньки. Між цими сосочками відкриваються вивідні протоки малих слинних залоз, які виробляють переважно білковий секрет з великим вмістом різних ферментів.

Між м’язами язика та власною пластинкою слизової  оболонки  його  спинки  залягає  сітчастий  шар з колагенових та еластичних волокон, що утворює апоневроз  язика.

У власній пластинці слизової оболонки кореня язика розташований непарний язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), утворений численними (80–90) лімфоїдними вузликами діаметром 1–4 мм. Мигдалик має овальну форму з максимальною довжиною до 25 мм у 14–20-річному віці. Слизова оболонка над мигдаликом утворює щілиноподібні заглибини – крипти, в які відкриваються вивідні протоки малих слинних залоз язика.

Малі слинні залози язика розташовані переважно між пучками поперечнопосмугованих м’язових волокон; вони виробляють білковий, слизовий або білково-слизовий секрет. Білковий секрет з великим вмістом різноманітних ферментів продукують залози, розміщені в основному біля листоподібних і жолобуватих сосочків. У ділянках кореня та країв язика містяться залози, які виробляють слиз. Змішані білково-слизові залози розміщені переважно у передній частині язика, їх вивідні протоки відкриваються на нижній поверхні язика.

М’язи язика

М’язи язика (musculi linguae) парні, їх поділяють на дві групи: власні м’язи язика і скелетні м’язи язика.

Власні м’язи язика починаються і прикріплюються в товщі язика при скороченні вони змінюють форму язика. До власних м’язів язика належать: верхній і нижній поздовжній м’язи, поперечний м’яз язика, вертикальний м’яз язика. Їх м’язові пучки переплітаються між собою, а також зі скелетними м’язами язика. Сполучнотканинна перегородка язика (septum linguae), що розташована вертикально по серединній площині, відокремлює м’язи правої і лівої половин язика. Верхній край перегородки не доходить до рівня слизової оболонки спинки язика і збігається з серединною борозною язика.

Верхній поздовжній м’яз (т. longitudinаlis superior) починається від кореня язика трьома пучками: присереднім – від передньої поверхні надгортанника і серединної язиково-надгортанної складки, та двома бічними – від малого рогу під’язикової кістки. Всі три пучки сходяться, проходять під апоневрозом язика та слизовою оболонкою вздовж усієї спинки язика і прикріплюються до апоневрозу в ділянці верхівки язика.

Функція: згинає язик, піднімаючи його верхівку, вкорочує і стовщує язик; при однобічному скороченні відводить язик у свій бік.

Нижній поздовжній м’яз (т. longitudinаlis inferior) вузький, починається окремими пучками від апоневрозу язика в ділянці його кореня між під’язиковоязиковим і підборідно-язиковим м’язами, розміщується у нижньому відділі язика вздовж його перегородки і прикріплюється до апоневрозу в ділянці верхівки язика.

Функція: розгинає язик, опускаючи його верхівку донизу і вигинаючи спинку, вкорочує і стовщує язик; при однобічному скороченні відводить язик у свій бік.

Поперечний м’яз язика (т. transvеrsus lіnguaе) розташований між верхнім і нижнім поздовжніми м’язами. Його пучки починаються від перегородки язика, проходять поперечно, переплітаючись з пучками інших м’язів язика, і прикріплюються до апоневрозу на краю язика.

Функція: звужує та стовщує язик, бере участь у звуженні зіва і глотки.

Вертикальний м’яз язика (т. verticаlis linguаe) розташований переважно в бічних відділах язика. Його м’язові пучки починаються від апоневрозу спинки язика, проходять вертикально між пучками інших м’язів, зокрема, разом з пучками підборідноязикового м’яза, і прикріплюються до апоневрозу на нижній поверхні язика.

Функція: сплощує і видовжує язик, утворює на його спинці поздовжній жолоб.Скелетні м’язи язика починаються від кісток черепа і закінчуються у товщі язика). При скороченні вони змінюють розташування язика в ротовій порожнині. До скелетних м’язів язика належать: підборідно-язиковий м’яз, під’язиковоязиковий м’яз і шило-язиковий м’яз.

Підборідно-язиковий м’яз (m. genioglossus) розташований збоку від перегородки язика, найпотужніший зі скелетних м’язів язика. Починається від підборідної ості нижньої щелепи. Його м’язові пучки розходяться віялоподібно вверх і назад та прикріплюються до апоневрозу вздовж усієї спинки язика. Нижні пучки прикріплюються до тіла під’язикової кістки і надгортанника, середні – до кореня язика, а верхні – до передньої частини язика, загинаючись вперед. Пучки підборідно-язикового м’яза частково зливаються з поздовжніми і вертикальними м’язами язика.

Функція: висуває язик вперед за межі порожнини рота, тягне язик вниз і сплощує його.

Під’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) плоский, розташований збоку від підборідно-язикового м’яза. Починається м’яз від верхнього краю тіла і великого рогу під’язикової кістки, його пучки прямують вверх і вперед, проходять між пучками шилоязикового, нижнього поздовжнього і вертикального м’язів, досягають апоневрозу і прикріплюються до бічної ділянки кореня язика.

Функція: тягне язик, особливо його корінь, вверх і назад.

Різноманітні рухи язика забезпечують його власні і скелетні м’язи. При комбінованому скороченні цих м’язів та їх частин язик, змінюючи форму, виконує свої функції: бере участь у прийманні, розжовуванні та ковтанні їжі, очищає слиною порожнину рота, сприяє слиновиділенню,  забезпечує  артикуляцію.

Кровопостачає язик парна язикова артерія, яка відходить від зовнішньої сонної артерії. Розгалужуючись до капілярів, вона утворює в язиці густу кровоносну сітку. Від горизонтально орієнтованих у сітчастому шарі язика артеріальних судин відходять вертикальні пучки до сосочків, в яких вони розгалужуються на капіляри. Венозна кров відтікає в парну язикову вену, яка впадає у внутрішню яремну вену. У власній пластинці слизової оболонки міститься венозне сплетення, куди відтікає кров від поверхневих шарів язика. В ділянці кореня язика розташоване більш потужне венозне сплетення. Лімфа відтікає  від язика в язикові, підпідборідні та нижньощелепні лімфатичні вузли, а від кореня язика – у заглоткові лімфатичні вузли. Виносні лімфатичні судини з цих лімфатичних вузлів впадають у правий та лівий яремні стовбури.

Іннервація язика. Язик є унікальним органом, бо його іннервують п’ять пар черепних нервів. Усі м’язи язика іннервують язикові гілки під’язикового нерва (XII черепний нерв). Інформація про загальну чутливість (дотик, біль, температура) від передніх двох третин язика (передня частина) передається по чутливих нервових волокнах язикового нерва, який є гілкою нижньощелепного нерва (V черепний нерв), а смакова інформація від передньої частини язика передається по чутливих волокнах барабанної струни лицевого нерва (VII черепний нерв). Від задньої третини язика (задньої частини) вся чутлива інформація (смакова, дотик, біль, температура) передається по язикових гілках язико-глоткового нерва (IX черепний нерв), а від кореня язика в ділянці надгортанника – по чутливих гілках верхнього гортанного нерва (X черепний нерв).

Команда на виділення секрету малими слинними залозами язика передається по парасимпатичних нервових волокнах барабанної струни лицевого нерва (VII черепний нерв), а на припинення виділення секрету – по відповідних післявузлових симпатичних нервових волокнах.